Лиш не зірвати її серед міражів не знайти колишню магію мрій…
«Забути втрачене»
«Західний кордон»

«Забувши все на світі знайти у темних хащах одну єдину квітку…» - ось такий початок, початок кінця...слова про життя…про цікаве та безглузде життя…про кохання… про смерть…про біль…почуття…ненависть…сила…музика…пісня…слова…знову прості пусті слова…

«Мне не вернуться назад…в сердце последний заряд…я оставил для тебя…мы упустили время зря…за все меня прости …»

У телефонній трубці чутно біло лише тихе дихання…вона відчували це…вона знали, що там хтось є…що це все не просто так…легке схлипування видавало присутність якось дивного створіння…створіння, яке блукає в цьому житті у пошуках щастя…у пошуках пригод, у пошуках квіток…воно шукає перешкоди, аби їх подолати, воно шукає проблеми, аби їх владнати…воно шукає море, аби втопити там свій біль і свої муки.

Воно шукає правду…правду у болі…правду у жалю…проте воно не чує того, що оточує всіх…не чує розмови про світ…коли залишається одна надія...то вже не можна нічого зробити...ти злітаєш у гору і кличеш на допомогу…ти шукаєш своє серце у глибині прірви…Та ти не чуєш того крику…він стає все гучніше…Знаєш біль є, біль одного...серце воно вже нічого не відчуває…воно тільки підказує дорогу, проте ця дорога не завжди вірна…

І ось вона іде далі… «Ваш абонент…» кінець…жалість…знову жалість…безглузді листи, дзвінки…ніч…пам'ять про те, що було...про те, що могло статися…вона повертається…куди, навіщо…добре…все буде добре…та коли?…та навіщо?

Ранок…тихий недільний ранок… втрачені почуття… втрачені надії… погляд… здивований погляд…замкнуті двері…двері її душі…загублені речі…загублені ключі…

Квіти… знову квіти… відстань... шалена відстань… гра…життя – це гра… дорослі діти… вони все відчиняють…. все пробачають… все обіцяють… та ніколи не виконують… дощі… теплі літні дощі… тепло… кордон… літаки…. безглузді обіцянки… папір… попіл по вітру… проблеми… ціни… сни… сподівання… строкаті дороги… будиночок на розі… спогади… лишилися тільки совгати…стрімка течія долі заводить у хащі життя…вона плутає поміж дерев... шукає… час… час… час… залежність… музична… наркотична… залежність… завтра...

Таксі…скажене таксі несе її містом…поряд пролітають великі будинки та новенькі тачки…Дим...нитки…сон…чому? потихеньку з'їхати з глузду… вино… вина… нема…нічого нема…тільки білі шпалери та чорний посуд… маленька кімнатка… трохи теплого чаю… відсутність їжі… безсонні ночі… теплі… холодні… втома… дотик… мовчання… і знову ранок… знову той жахливий ранок…

Перше місце у житті посідає…посідає щось важливе….голос «…руки обидві...я за тебе боролась...я за те щоб тебе любити»..самотність…сенс життя, буття, існування…фанклуб...персоналка…телефон…ася…чат…мейл…закоханість…знову вона втрачає пам'ять… втрачає пам'ять від життя… втрачає цнотливість… гроші… друзів… батьків… але все це сон... і знову вона прокидається... дивиться на будильник… виключає... і знову засинає…

Обережність нагадує про минуле…крики...вони завжди її супроводжують своїм шепотом…сльозинки стікають у її душу…хмарки…небо…зорі…космос…

Цепі тримають її важкими оковами по рукам і ногам…вони не відпускають її…вона нікому не вірить…вони стільки часу відчувала ту нестерпну біль….біль у душі…їй не вистачить життя, щоб пережити весь той біль…

Вікно...маленька свічечка на підвіконні нагадує про ті щасливі хвилини, що вони проводили разом…сум…печаль…забуття…образ…вулиця…маленькі ліхтарики…сотні тисяч кілометрів відстані і лише один подих може їх поєднати…

І знову все спочатку…

    Lenkа Косічкіна

Інші статті та вірші